Рецензія №269

Кінцівка залишає багато питань і важко сказати про що саме цей фільм, але я маю кілька трактовок. По перше, після закінчення даного кіно складається враження, що воно усе ж про вибір між любовю та насильством. Французи Ізабель і Тео обирають піти шляхом насильства, коли ж американець Метью стоїть на тому, що поцілунки це краще, ніж коктелі молотова.

Цікаво, що Тео приблизно на середині стрічки звинувачував свого американського гостя в тому, що США вбиває людей у Вєтнамі, а американці з цим нічого не роблять. Далі по ходу сюжету виявилося, що Тео - латентний комуніст, який ідеалізує червону армію. Неповноцінність його комуністичного світогляду виражалася в тому, що він сидить з сестрою та Метью в чотирьох стінах поки на вулиці молодь з комуністичними прапорами влаштовує мітинги. Метью наголосив на цьому і також на тому, що комунізм перестворює індивідуальності в безликі та позбавлені власної волі маси. Це дуже не сподобалося французу, тож він почав душити американця.

Вікіпедія пише, що персонажі даної стрічки "люди цілком пересічні: їх напівдитячий бунт, «міні-революція» зводиться до життя втрьох у батьківській спальні". Як на мене, то це досить влучно і виходить, що режисер хотів показати як революція у соціальному устрої держави починається ось з таких розкутих психологічно та сексуально мрійників. Єдине, що особисто мені мозолить очі в даному кіно - комунізм як символ боротьби за свободи і права. Як же добре, що у Франції не було комунізму і вона подарувала світу прекрасний та розкутий кінематограф, який у радяанському союзі просто не пройшов би цензуру.