Рецензія №935

Ну що ж... Давайте залишимо у спокої такі цікаві та потрібні питання, як "навіщо?" і "чому?", які задавати відомому діду -режисеру, що зняв десятки офігезних і таку ж саму кількість відверто посередніх фільмів, напевне, не пасує. Він - неодноразовий номінант та лауреат різноманітних премій та останнім часом дозволяє собі такі категоричні заяви, що розумієш - манія величі, професіоналізм, егоїзм та старечий запал сплелись докуи і танцюють танго... Але він зняв те, що хотів. Бо має таке право. А Ви, любі глядачі, дивіться...


Історія занепаду Римської імперії часів після смерті Марка Аврелія продовжується через призму кривавих гладіаторських боїв та натягнуту за вуха історію сина головного героя першої частини. Та й іноді сам Рассел Кроу мелькає в кадрі у флешбеках. Історія така собі, на любителя, але якось зв'язана докупи і старається завершити коло. Знову змови, вбивства, лють, помста, смерть імператора... Але це коло не вражає. Бракує трагізму історії Кроу, хоч і тут є за що мстити і кого захищати, бракує харизми головного героя, і тут тільки грецький ніс Мескаля не врятує. Бракує тих глядачів та підтексту, що були 24 роки тому, коли ще не було кінокоміксів, і тільки починались глобальні історії Гаррі Поттера та Володарів Перснів, - у 2000 році це була дійсно епічна, драматична та трагічна історія.


Зараз "Гладіатор 2" - красиве, вторинне та шаблонне кіно, продовження за принципом більше та швидше - носороги та акули на арені Колізею, два схибнуті імператори замість одного, більше крові, більше змов на хвилину екранного часу. Ну й звичайно, менше сенсу... Не все так погано, бо є Вашингтон, Паскаль, Нільсен - ця стара акторська гвардія старається щось відіграти, дати якусь шекспірівську трагедію. Але тому, бляха, не віриш... Все якось пафосно, передабчливо і швидко... Особливо ближче до закінчення історії, коли треба звести все докупи і дати пояснення. Просто пафосний кінець із жирним акцентом на продовження.


Очікувати, що теперішні фільми Рідлі Скотта, будуть тримати марку його попередніх історій я перестав після "Прометея", бачити сюжет в його масштабних історіях - після "Наполеона". Зрештою, я отримав те, на що і сподівався - беззмістовне та пафосне епічне дійство, подивитись і забути. "Гладіатор" був віхою у кінематографі на перетині тисячоліть, його продовження стало одним із сотень розважальних фільмів середини 20-х. Ні честі, ні слави...