Чому Дюну варто подивитись двічі?

Чому Дюну варто подивитись двічі?

Усі ми любимо фантастику. І любимо її по різному і різну. Хтось любить сагу далекої-далекої галактики. Комусь більше цікаві пригоди чаклунів із Гоґвортса. Також багато фанатів Зоряної Брами, СтарТреку та інших фентезійних всесвітів, які приваблюють своєю незвичністю і красою. Не забуваймо і про відеоігрові світи, які інколи також можуть похвалитися пропрацьованістю і великою аудиторією шанувальників.
То що ж їх об'єднує? Що заставляє людей косплеїти відомих героїв, створювати фанфіки та шалено фанатіти від звичайних вигаданих всесвітів? На мою думку це пропрацьованість. Навіть найбільш смілива вигадка може здаватися звичною, якщо їй є пояснення. Саме тому фентезійні автори роками працюють над своїми творами, роблячи їх якомога правдоподібнішими. По суті, вони з нуля створюють окремий світ з його правилами, законами, історією та залежностями. І повинні це зробити так, щоб у глядача, гравця чи читача не виникало сумнівів в правдивості твору.
І сьогодні ми поговоримо про один з найвідоміших світів - світ Дюни Френка Герберта. Особливість цього світу полягає саме в великому запасі поваги та авторитетності, які йому надає та частина аудиторії, яка знає контекст створення Дюни та її вплив на масову культуру.
І саме тут відбудеться поділ читачів цієї статті на тих, хто лише чув про фільм, або має бажання його переглянути і тих, хто читав хоча б основну книгу та має вагоміший "фундамент" під ногами.

Якщо постаратися пояснити коротко - Френк Герберт по суті став одним з першопроходців у жанрі космічної фантастики. Саме світ Дюни став одним з перших видуманих позаземних всесвітів. І це визнання далеко не голослівне. Твір не лише завоював велику аудиторію фанатів та прихильників, але і був визнаний багатьма митцями того часу і сьогодення. Був визнаний - це дуже слабка характеристика. Цьому твору наслідували. Він надихав багатьох творців при створенні своїх дітищ. Навіть така всесвітньо відома сага, як Зоряні Війни могла б ніколи не відбутися, або бути зовсім інакшою, якби не Дюна Герберта. Сам Джордж Лукас розповідав, як пустельна планета Аракіс надихнула його на створення Татуїна. І таких "осколків дюни" в багатьох відомих творах чимало. Деякі розробники навіть лишають пасхалки, натякаючи на свою прихильність до Френка Герберта. Наприклад творці ще однієї космічної саги Mass Effect (на увазі мається не лише гра але і література) внесли в свою гру одну з тварин Дюни - Пижака, який дуже нагадує піщаного щура з Аракіса.

На мою особисту думку, великий успіх Дюни саме у її поданні. Це доволі складний світ, який подається читачу у доволі простій манері. Френк Герберт ніколи не скупився на дрібниці. Значну частину історії він приділив детальному опису явищ, процесів та взаємодій усього про що розповідалось у книжці. У його всесвіті все відбувається закономірно. Кожна дія персонажа в цьому всесвіті є обгрунтованою і підкоряється логіці. Здається, що у цьому світі просто не залишилось місця для ірраціональності. Саме тому, читач хоч і має змогу з головою заглибитися у всесвіт Дюни, але все одно відчуває різницю з нашою реальністю, яка часто допускає нелогічні ходи. Варто також відзначити любов Герберта до природи та її законів, адже багато елементів вигаданого світу було створено за подобою вже бачених в нашій природі тварин та явищ. До прикладу приведу орнітоптери - літальні апарати Дюни, які за своєю конструкцією та принципом роботи нагадують звичайнісіньку стрикозу. Також це помітно і по відношенню Герберта до людського мозку. Багато вчених і досі вірять, що потенціал нашого мозку не розкритий на всі сто відсотків і виходячи з цього автор надає персонажам дюни небачених розумових здібностей, хоча і тут все старається зробити обгрунтованим та логічним.
У цьому світі практично немає місця комп'ютерам. Вся робота покладена на звичайні людські мізки, які при цьому з малку тренуються і тренуються в одному вузькому напрямку. Саме у Дюні робота це покликання, до якого людина йде все життя. Тому то багатьом цей всесвіт може здатися бездушним. Але це не так. Просто він інший. Завдяки великій мозковій активності тут приділяється менше уваги короткочасним та не глибоким емоціям. Хоча кожен персонаж доволі глибокий і здатен на переживання та глибокі почуття. Та і головний герой змусить нас подумати, адже на протязі фільму ним керуватимуть не лише звичні людські почуття та випробування, але і такі речі, які в нашому реальному світі не доводилось відчувати нікому, хоча кожен з нас і може собі їх уявити та спробувати усвідомити, як це - жити з психічним тягарем Пола Атріда.

Навіщо я вам це все розповідаю замість того, щоб просто розповісти, чи варто йти на фільм? Напевно лише тому, що побоююсь, що ви не зрозумієте всієї глибини твору і не відкриєте для себе прекрасний і багатий світ Дюни.



А тепер давайте ближче до фільму. Я не буду його порівнювати з попередніми екранізаціями фільму та серіалу, які виходили раніше. Оскільки це екранізація - я постараюсь провести паралелі з книгою (хоча в більшості випадків цього робити не варто). Але до цього мене підштовхнуло інтерв'ю Денні Вільньова - режисера екранізації дюни. В ньому Денні зізнався, що Дюна була твором, який він прочитав ще в підлітковому віці і який повпливав на його світогляд та його становлення як режисера. Саме тому його першочерговим завданням була якомога достовірніша екранізація улюбленого твору. І за винятком одного нюансу, на мою думку йому це вдалося.

Якщо ви не читали книгу і підете на фільм, то з перших і до останніх кадрів відчуєте неповторний стиль даної стрічки. Адже візуальна складова тут на висоті. Не хитрий, проте функціональний дизайн архітектури. Все це робить картинку переконливою, красивою та соковитою. Тут немає місця сотням лазерних променів, сплетінням проводів, по яких передається казна що і які нелогічно виведені назовні, щоб їх могли пошкодити, тут немає химерної броні, яка заставляє засумніватися в її ефективності та дивної зброї, яка створена лише для того, щоб круто виглядати. Тут панує мінімалістичний дизайн, який покликаний якомога краще задовольняти потреби, для яких він був спроектований. А також масштабність. Автори явно жертвують близькими планами головних героїв і намагаються показати нам всю монументальність та масштабність тамтешніх всесвітів. І кожен світ особливий. Темний та похмурий світ Харконенів, пустельний Аракіс та райський Каладан - усі світи мають власну родзинку і відповідають тим жителям, які їх населяють. Денні Вільньов зміг дуже точно передати те, що написав Френк Герберт і стає очевидно, що все це черпалось з уяви людини, яка прочитала Дюну та зафанатіла нею. Також режисеру вдалося підібрати такий акторський склад, який просто ідеально зіграв героїв піщаної саги. В своєму інтерв'ю режисер розповідав про потребу зібрати такий акторський склад, який зможе не лише візуально відповідати опису з книжки, але і зможе зіграти "багатошарові" ролі, адже протягом фільму персонажі дуже стрімко розвиваються, змінюються а через великий інтелектуальний розвиток часто грають по декілька ролей. До прикладу можна привести Леді Джесіку, яку ви зможете чітко побачити як матір Пола, дружину Лето та сестру Бене Гесерит і в кожній своїй іпостасі вона зіграла по різному. І не тільки вона. Оскільки я це відзначив, то можна зробити висновок, що акторська гра на висоті. Принаймні мені було її достатньо. Тімоті Шамалею, актору який зіграв Пола - 25. При цьому він грає хлопчака, який дуже рано мусить не тільки подорослішати але і продовжити існувати з великим тягарем на серці. Актор чудово відіграв підлітка, а ближче до завершення фільму - майбутнього месію Дюни.
На мою думку саме це - найбільше досягнення фільму. Ви отримуєте якісну акторську гру, хороший візуал та найголовніше - достовірність екранізації, адже побачене на екрані повністю без суттєвих скорочень повторює події, які описані в книзі.
Соковитості під час перегляду додає і музичний супровід і про нього я можу сказати лише два слова - Ганс Циммер. І не потрібно більше нічого пояснювати, адже ця людина уже зарекомендувала себе, як провідного композитора сучасності, який робить з музикою справжні чари. Якщо є така змога - підіть у кінотеатр, де музика розкриється на повну і ви залишитесь під більшим враженням, або хоча б спробуйте дістати хороші навушники. Це того варте. Ми ж маємо підбірку фільмів з музикою відомого композитора.

Як не крути - найбільше задоволення від перегляду отримають ті, хто читав книгу, адже вони мають всі ключі для повного розуміння фільму. Особисто мені фільм замінив уяву, яка працювала під час прочитання книжки, або як мінімум доповнив її. І це чудово, адже я мав змогу побачити те, що накопичилось у мене в голові у вигляді абстрактних образів, уявлень та здогадок. А тут воно постало у вигляді фільму, довершене та систематизоване.

При всі своїй простоті, світ Френка Герберта дуже складний і ніякого хронометражу не вистачило б для пояснення усього. Ба навіть не все можна пояснити візуально. Звідси і випливає моя порада - якщо вам сподобалась стилістика фільму та події, які відбуваються на екрані - прочитайте книжку. Доповніть усі прогалини в свої знаннях світу Дюни, а потім перегляньте її ще раз і можливо це буде саме той далекий космічний фантастичний всесвіт, який ви щиро полюбите. Можливо ви краще зрозумієте різницю між Атрідами та Харконенами, або чому на перший погляд персонажі такі скупі на емоції. Адже все це чудово пояснено в книзі.

Саме для цього написаний весь цей лонгрід. Спробуйте не просто пролетіти повз, а заглибитися, вивчити та пізнати світ Дюни. Він цього вартий, а даний фільм є його хорошою екранізацією, яка все ж не змогла розкрити деяких речей, які важко передати на екрані та при цьому легко прочитати на папері.

А як фільм вам? Можливо у вас є контраргументи, або ж доповнення? Нам буде цікаво прочитати вашу думку. Тому не лінуйтесь ділитися нею в коментарях.

Уже є можливість переглянути Дюну онлайн українською і у нас.